Zsoltárok 102
1 A nyomorultnak imádsága, a mikor eleped és kiönti panaszát az Úr elé. Uram, hallgasd meg az én imádságomat, és kiáltásom jusson te hozzád!
Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
2 Ne rejtsd el a te orczádat tőlem; mikor szorongatnak engem, hajtsd hozzám a te füledet; mikor kiáltok, hamar hallgass meg engem!
Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
3 Mert elenyésznek az én napjaim, mint a füst, és csontjaim, mint valami tűzhely, üszkösök.
Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
4 Letaroltatott és megszáradt, mint a fű az én szívem; még kenyerem megevéséről is elfelejtkezem.
Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5 Nyögésemnek szavától csontom a húsomhoz ragadt.
Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
6 Hasonló vagyok a pusztai pelikánhoz; olyanná lettem, mint a bagoly a romokon.
Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
7 Virrasztok és olyan vagyok, mint a magános madár a háztetőn.
Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
8 Minden napon gyaláznak engem ellenségeim, csúfolóim esküsznek én reám.
Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
9 Bizony a port eszem kenyér gyanánt, és italomat könyekkel vegyítem,
І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
10 A te felindulásod és búsulásod miatt; mert felemeltél engem és földhöz vertél engem.
через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
11 Napjaim olyanok, mint a megnyúlt árnyék; magam pedig, mint a fű, megszáradtam.
Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 De te Uram örökké megmaradsz, és a te emlékezeted nemzetségről nemzetségre áll.
А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
13 Te kelj fel, könyörülj a Sionon! Mert ideje, hogy könyörülj rajta, mert eljött a megszabott idő.
Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
14 Mert kedvelik a te szolgáid annak köveit, és a porát is kímélik.
бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
15 És félik a népek az Úrnak nevét, és e földnek minden királya a te dicsőségedet;
І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
16 Mivelhogy az Úr megépítette a Siont, megláttatta magát az ő dicsőségében.
Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
17 Oda fordult a gyámoltalanok imádsága felé, és azoknak imádságát meg nem útálta.
До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
18 Irattassék meg ez a következő nemzedéknek, és a teremtendő nép dicsérni fogja az Urat.
Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
19 Mert alátekintett az ő szentségének magaslatáról; a mennyekből a földre nézett le az Úr.
бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
20 Hogy meghallja a fogolynak nyögését, és hogy feloldozza a halálnak fiait.
щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
21 Hogy hirdessék a Sionon az Úrnak nevét, és az ő dicséretét Jeruzsálemben.
щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
22 Mikor egybegyűlnek a népek mindnyájan, és az országok, hogy szolgáljanak az Úrnak.
коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
23 Megsanyargatta az én erőmet ez útban, megrövidítette napjaimat.
Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
24 Ezt mondám: Én Istenem! Ne vígy el engem az én napjaimnak felén; a te esztendeid nemzedékek nemzedékéig tartanak.
Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
25 Régente fundáltad a földet, s az egek is a te kezednek munkája.
Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
26 Azok elvesznek, de te megmaradsz; mindazok elavulnak, mint a ruha; mint az öltözetet, elváltoztatod azokat, és elváltoznak.
позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
27 De te ugyanaz vagy, és a te esztendeid el nem fogynak.
Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
28 A te szolgáidnak fiai megmaradnak, és az ő magvok erősen megáll előtted.
Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
