Psaumes 102
1 Oraison du pauvre. Seigneur, exaucez ma prière, et que mon cri vienne jusqu’à vous.
Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
2 Ne détournez pas votre face de moi; en quelque jour que je sois dans la tribulation, inclinez vers moi votre oreille.
Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
3 Parce que mes jours, comme la fumée, se sont évanouis, et mes os, comme une broutille, se sont desséchés.
Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
4 J’ai été frappé comme une herbe, et mon cœur s’est flétri, parce que j’ai oublié de manger mon pain.
Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5 À la voix de mon gémissement, mes os se sont collés à ma peau.
Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
6 Je suis devenu semblable au pélican du désert; je suis devenu comme le hibou dans sa demeure.
Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
7 J’ai veillé, et je suis devenu comme un passereau solitaire sur un toit.
Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
8 Durant tout le jour mes ennemis m’outrageaient, et ceux qui me louaient auparavant faisaient des imprécations contre moi.
Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
9 Parce que je mangeais de la cendre comme du pain, et que je mêlais mon breuvage avec mes pleurs,
І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
10 À l’aspect de votre colère et de votre indignation, parce qu’en m’élevant vous m’avez brisé.
через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
11 Mes jours, comme l’ombre, ont décliné: moi, j’ai séché comme l’herbe.
Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 Mais vous, Seigneur, vous subsistez éternellement; et votre souvenir se transmet à toutes les générations.
А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
13 Vous, vous levant, vous aurez pitié de Sion; parce que le temps est venu, le temps d’avoir pitié d’elle.
Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
14 Parce que ses pierres ont été agréables à vos serviteurs, et qu’à la vue de sa terre, ils seront attendris.
бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
15 Et les nations révéreront votre nom, Seigneur, et tous les rois de la terre votre gloire.
І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
16 Parce que le Seigneur a bâti Sion, et il sera vu dans sa gloire.
Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
17 Il a jeté un regard sur la prière des humbles, et il n’a point méprisé leur demande.
До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
18 Que ces choses soient écrites pour une autre génération, et le peuple qui naîtra louera le Seigneur,
Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
19 Parce que le Seigneur a jeté un regard de son lieu saint: le Seigneur a regardé du ciel sur la terre,
бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
20 Afin d’entendre les gémissements des détenus dans les fers, et de délivrer les fils de ceux qu’on a mis à mort,
щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
21 Afin qu’ils annoncent dans Sion le nom du Seigneur, et sa louange dans Jérusalem,
щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
22 Lorsque des peuples et des rois s’assembleront pour servir le Seigneur.
коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
23 Il lui a dit dans le temps de sa force: Faites-moi connaître le petit nombre de mes jours.
Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
24 Ne me rappelez pas au milieu de mes jours: à toutes les générations s’étendent vos années.
Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
25 Au commencement, vous, Seigneur, vous avez fondé la terre, et les cieux sont les ouvrages de vos mains.
Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
26 Pour eux, ils périront, mais vous, vous subsistez toujours; et tous, comme un vêtement, ils vieilliront. Et vous les changerez comme un habit dont on se couvre, et ils seront changés;
позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
27 Mais vous, vous êtes toujours le même, et vos années ne passeront pas.
Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
28 Les fils de vos serviteurs auront une habitation, et leur postérité sera dirigée à jamais.
Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
