Job 14
1 L’homme né d’une femme, vivant peu de temps, est rempli de beaucoup de misères.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Comme une fleur, il s’élève, et il est brisé, et il fuit comme l’ombre, et jamais il ne demeure dans un même état.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Et vous croyez, ô Dieu, qu’il soit digne de vous, d’ouvrir les yeux sur un tel être, et de l’appeler avec vous en jugement?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Qui peut rendre pur celui qui a été conçu d’un sang impur? N’est-ce pas vous qui seul êtes pur?
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Les jours de l’homme sont courts; le nombre de ses mois est en vos mains; vous avez marqué son terme, lequel ne pourra être dépassé.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Retirez-vous un peu de lui, afin qu’il se repose, jusqu’à ce que vienne, comme un mercenaire, son jour désiré.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Un arbre a de l’espoir: si on le coupe, il reverdit, et ses rameaux poussent.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Quand sa racine aurait vieilli dans la terre, quand son tronc serait mort dans la poussière,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 À l’odeur de l’eau, il germera, et portera des feuilles comme auparavant, lorsqu’il fut planté.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Mais un homme, lorsqu’il est mort et dépouillé et consumé, où est-il, je vous prie?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 De même que si des eaux se retirent de la mer, elles n’y reviennent plus, et que si un fleuve tari se dessèche, il ne coule pas de nouveau,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Ainsi, un homme, lorsqu’il s’est endormi, ne ressuscitera point jusqu’à ce que le ciel soit détruit; il ne s’éveillera point, et il ne se lèvera pas de son sommeil.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Qui me donnera que vous me protégiez dans l’enfer, et que vous me cachiez jusqu’à ce que votre fureur soit passée, et que vous me marquiez un temps où vous vous souviendrez de moi? (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Penses-tu qu’une fois mort un homme revive? Pendant tous les jours, où maintenant je combats, j’attends que mon changement vienne.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Vous m’appellerez, et moi je vous répondrai; vous tendrez votre droite à l’ouvrage de vos mains.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Vous avez, à la vérité, compté mes pas; mais pardonnez mes péchés.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Vous avez scellé comme dans un sac mes offenses; mais vous avez guéri mon iniquité.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Une montagne qui tombe disparaît, et un rocher est transporté de sa place.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Les eaux cavent des pierres, et une terre est à peu près consumée par une inondation: c’est donc ainsi que vous perdrez un homme.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Vous l’avez affermi pour un peu de temps, afin qu’il disparût pour toujours; vous changerez sa face, et vous l’enverrez au loin.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Que ses enfants soient dans la gloire, ou qu’ils soient dans l’ignominie, il ne le saura pas.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Toutefois sa chair, tandis qu’il vivra, souffrira, et son âme pleurera sur lui.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
