Job 30
1 Et maintenant j’excite les moqueries de gens plus jeunes que moi, dont les pères m’inspiraient trop de mépris pour les mettre avec les chiens de mon troupeau.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Aussi bien, à quoi m’eût servi le concours de leurs mains? Pour eux il n’y a point de maturité.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Epuisés par les privations et la faim, ils rôdent dans le désert, lugubre région de désolation et d’horreur,
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 cueillant des plantes sauvages près des arbrisseaux, se nourrissant de la racine des genêts.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 On les chasse du milieu des hommes et on les poursuit de cris comme des voleurs.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Ils sont contraints d’habiter dans d’effrayants ravins, dans les excavations du sol et les crevasses des rochers.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Ils grognent au milieu des buissons et s’entassent sous les broussailles;
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 troupe méprisable, gens sans aveu, ils se voient expulsés du pays!
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Et à présent, ils me chansonnent; je suis pour eux un thème à railleries.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Ils me témoignent leur dégoût, ils s’écartent de moi et ne se privent pas de me cracher à la figure.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 C’Est que Dieu a brisé les rênes que je tenais en mains, et il m’a humilié; ces gens ont secoué le frein que je leur imposais.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 A ma droite se lève une jeunesse insolente, qui fait glisser mes pas et se fraie vers moi ses routes de malheur.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Ils défoncent mon chemin, coopèrent à ma ruine, sans avoir besoin d’assistance.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Ils montent à' l’assaut comme par une large brèche, ils se précipitent au milieu du fracas.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Des terreurs me poursuivent, chassant comme le vent mon honneur; ma prospérité a passé comme un nuage.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Et maintenant mon âme se fond en moi, les jours de misère m’ont enserré.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 La nuit ronge les os de mon corps, mes nerfs ne jouissent d’aucun repos.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Par l’extrême violence du choc mon vêtement se déforme: elle m’étreint comme l’encolure d’une tunique.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Dieu m’a plongé dans la fange, et j’ai l’air d’être poussière et cendre.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Je crie vers toi, et tu ne me réponds pas; je me tiens là, et tu me regardes fixement.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Tu es devenu inexorable pour moi, tu me combats avec toute la force de ta main.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Tu m’enlèves sur les ailes du vent, tu m’y fais chevaucher, et tu me fais fondre dans la tempête.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Car je sais bien que tu me mènes à la mort, au rendez-vous de tous les vivants.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Mais est-ce qu’on n’étend pas la main quand on s’effondre? Ne crie-t-on pas au secours lorsqu’on succombe au malheur?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Moi-même n’ai-je pas pleuré sur les victimes du sort? Mon cœur ne s’est-il point serré à la vue du malheureux?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 J’Espérais le bien, et le mal a fondu sur moi; j’attendais la lumière, les ténèbres sont venues.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Mes entrailles bouillonnent sans relâche, les jours de misère m’ont assailli.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Je marche tout noirci et non par le fait du soleil. Je me lève dans l’assemblée et pousse des cris.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Je suis devenu le frère des chacals, le compagnon des autruches.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Ma peau, toute noircie, se détache de moi, et mes os sont brûlés par le feu de la fièvre.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Et ainsi ma harpe s’est changée en instrument de deuil, et ma flûte émet des sanglots.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
