Job 29
1 Et Job reprit son discours sentencieux et dit:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Oh! que ne suis-je comme aux mois d’autrefois, comme aux jours où Dieu me gardait;
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 Quand sa clarté luisait sur ma tête, et que dans les ténèbres je marchais à sa lumière;
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 Comme j’étais aux jours de mon automne, quand le conseil secret de Dieu présidait sur ma tente;
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 Quand le Tout-puissant était encore avec moi, [et] que mes jeunes gens m’entouraient;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 Quand je lavais mes pas dans le caillé, et que le rocher versait auprès de moi des ruisseaux d’huile! –
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Quand je sortais [pour aller] à la porte par la ville, quand je préparais mon siège sur la place:
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Les jeunes gens me voyaient et se cachaient, et les vieillards se levaient [et] se tenaient debout;
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Les princes s’abstenaient de parler et mettaient la main sur leur bouche,
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 La voix des nobles s’éteignait, et leur langue se collait à leur palais.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Quand l’oreille m’entendait, elle m’appelait bienheureux; quand l’œil me voyait, il me rendait témoignage;
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Car je délivrais le malheureux qui implorait du secours, et l’orphelin qui était sans aide.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 La bénédiction de celui qui périssait venait sur moi, et je faisais chanter de joie le cœur de la veuve.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Je me vêtais de la justice, et elle me revêtait; ma droiture m’était comme un manteau et un turban.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 J’étais, moi, les yeux de l’aveugle et les pieds du boiteux;
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 J’étais un père pour les pauvres, et j’examinais la cause de celui qui m’était inconnu;
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Et je brisais la mâchoire de l’inique, et d’entre ses dents j’arrachais la proie.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Et je disais: J’expirerai dans mon nid, et mes jours seront nombreux comme le sable;
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Ma racine sera ouverte aux eaux, et la rosée séjournera sur ma branche;
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Ma gloire [restera] toujours nouvelle avec moi, et mon arc rajeunira dans ma main.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 On m’écoutait et on attendait, et on se taisait pour [avoir] mon conseil;
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Après que j’avais parlé on ne répliquait pas, et mon discours distillait sur eux;
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Et on m’attendait comme la pluie, et on ouvrait la bouche [comme] pour la pluie de la dernière saison.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Si je leur souriais, ils ne le croyaient pas, et ils ne troublaient pas la sérénité de ma face.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Je choisissais pour eux le chemin et je m’asseyais à leur tête, et je demeurais comme un roi au milieu d’une troupe, comme quelqu’un qui console les affligés.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
