Job 39
1 Connais-tu le temps où les chèvres sauvages font leurs petits? As-tu observé les biches quand elles mettent bas?
Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
2 As-tu compté les mois de leur portée, et connais-tu l'époque de leur délivrance?
Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
3 Elles se mettent à genoux, déposent leurs petits, et sont quittes de leurs douleurs.
коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
4 Leurs faons se fortifient et grandissent dans les champs; ils s'en vont, et ne reviennent plus.
Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
5 Qui a lâché l'onagre en liberté, qui a brisé les liens de l'âne sauvage,
Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
6 à qui j'ai donné le désert pour maison, pour demeure la plaine salée?
якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
7 Il méprise le tumulte des villes, il n'entend pas les cris d'un maître.
Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
8 Il parcourt les montagnes pour trouver sa pâture, il y poursuit les moindres traces de verdure.
Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
9 Le buffle voudra-t-il te servir, ou bien passera-t-il la nuit dans son étable?
Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
10 L'attacheras-tu avec une corde au sillon, ou bien hersera-t-il derrière toi dans les vallées?
Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
11 Te fieras-tu à lui parce qu'il est très fort, lui laisseras-tu faire tes travaux?
Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
12 Compteras-tu sur lui pour rentrer ta moisson, pour recueillir le blé dans ton aire?
Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
13 L'aile de l'autruche bat joyeusement; elle n'a ni l'aile pieuse ni le plumage de la cigogne.
Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
14 Elle abandonne ses œufs à la terre, et les laisse chauffer sur le sable.
Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
15 Elle oublie que le pied peut les fouler, la bête des champs les écraser.
і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
16 Elle est dure pour ses petits, comme s'ils n'étaient pas siens; que son travail soit vain, elle ne s'en inquiète pas.
Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
17 Car Dieu lui a refusé la sagesse, et ne lui a pas départi l'intelligence.
бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
18 Mais quand elle se bat les flancs et prend son essor, elle se rit du cheval et du cavalier.
А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
19 Est-ce toi qui donnes au cheval la vigueur, qui revêts son cou d'une crinière flottante,
Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
20 qui le fais bondir comme la sauterelle? Son fier hennissement répand la terreur.
Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
21 Il creuse du pied la terre, il est fier de sa force, il s'élance au-devant du combat.
Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
22 Il se rit de la peur; rien ne l'effraie; il ne recule pas devant l'épée.
— сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
23 Sur lui résonne le carquois, la lance étincelante et le javelot.
хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
24 Il frémit, il s'agite, il dévore le sol; il ne se contient plus quand la trompette sonne.
Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
25 Au bruit de la trompette, il dit: « Allons! » De loin il flaire la bataille, la voix tonnante des chefs et les cris des guerriers.
При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
26 Est-ce par ta sagesse que l'épervier prend son vol et déploie ses ailes vers le midi?
Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
27 Est-ce à ton ordre que l'aigle s'élève, et fait son nid sur les hauteurs?
Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
28 Il habite les rochers, il fixe sa demeure dans les dents de la pierre, sur les sommets.
На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
29 De là, il guette sa proie, son regard perce au loin.
ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
30 Ses petits s'abreuvent de sang; partout où il y a des cadavres, on le trouve.
а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
