< Jobin 23 >
А Йов відповів та й сказав:
2 Minun puheeni on vielä murheellinen, ja minun voimani on heikko huokausteni tähden.
„Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.
3 Jospa minä tietäisin, kuinka minä hänen löytäisin, ja tulisin hänen istuimensa tykö!
О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!
4 Ja asettaisin oikeuden hänen eteensä, ja täyttäisi suuni perustuksilla,
Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —
5 Tietäisin, mitä hän vastais minua, ja ymmärtäisin, mitä hän minulle sanova olis.
розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.
6 Riiteleekö hän suurella voimalla minun kanssani? Ei, vaan itse antaa minulle voimaa.
Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!
7 Sillä minä vakuuteni osoittaisin hänen edessänsä, ja pääsisin ijäti vapaaksi siitä, joka minun tuomitsee.
Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.
8 Mutta jos minä kohdastansa käyn, niin ei hän ole siellä; jos minä menen takaperin, niin en minä häntä havaitse.
Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,
9 Jos hän on vasemmalla puolella, niin en minä häntä käsitä; jos hän kätkee itsensä oikialle puolelle, niin en minä häntä näe.
на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.
10 Mutta hän tuntee minun tieni; koetelkaan minua, niin minä löydetään niinkuin kulta;
А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!
11 Sillä minä panen jalkani hänen askeleillensa, pidän hänen tiensä, ja en poikkee siitä.
Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.
12 Ja en poikkee hänen huultensa käskyistä, ja kätken hänen suunsa sanat, niinkuin minun tapani on.
Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.
13 Hän on itse ainoa, kuka estää häntä? hän tekee, mitä hän tahtoo.
Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:
14 Sillä hän täyttää aivoitukseni minusta; ja tainkaltaisia on paljo hänen tykönänsä.
бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!
15 Sentähden olen minä hämmästynyt hänen edessänsä, ja koska minä sen ymmärrän, niin minä pelkään häntä.
Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.
16 Ja Jumala on tehnyt minun sydämeni pehmiäksi, ja Kaikkivaltias on minun peljättänyt.
А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,
17 Sillä pimeys ei luovu minusta, ja synkeys ei kätketä minulta.
бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!