Ijob 6
1 Ijob respondis kaj diris:
А Йов відповів та й сказав:
2 Se estus pesita mia ĉagreno, Kaj samtempe estus metita sur la pesilon mia suferado,
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Ĝi estus nun pli peza, ol la sablo ĉe la maroj; Pro tio miaj vortoj estas plenaj de plendo.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Ĉar la sagoj de la Plejpotenculo estas en mi, Ilian venenon trinkas mia spirito; La teruraĵoj de Dio direktiĝis sur min.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Ĉu krias sovaĝa azeno sur herbo? Ĉu bovo blekas kolere ĉe sia manĝaĵo?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Ĉu oni manĝas sengustaĵon sen salo? Ĉu havas guston la albumeno de ovo?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Kion ne volis tuŝi mia animo, Tio nun estas abomeninde mia manĝaĵo.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Ho, se mia peto plenumiĝus, Kaj se Dio donus al mi tion, kion mi esperas!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Ho, se Dio komencus kaj disbatus min, Donus liberecon al Sia mano kaj frakasus min!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Tio estus ankoraŭ konsolo por mi; Kaj mi ĝojus, se en la turmento Li ne kompatus, Ĉar mi ne forpuŝis ja la vortojn de la Sanktulo.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Kio estas mia forto, ke mi persistu? Kaj kia estas mia fino, ke mi havu paciencon?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Ĉu mia forto estas forto de ŝtonoj? Ĉu mia karno estas kupro?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Mi havas ja nenian helpon, Kaj savo estas forpuŝita for de mi.
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Al malfeliĉulo decas kompato de amiko, Eĉ se li forlasas la timon antaŭ la Plejpotenculo.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Miaj fratoj trompas kiel torento, Kiel akvaj fluegoj, kiuj pasas,
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Kiuj estas malklaraj pro glacio, En kiuj kaŝas sin neĝo;
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 En la tempo de degelo ili malaperas, En la tempo de varmego ili forŝoviĝas de sia loko.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Ili forklinas la direkton de sia vojo, Iras en la dezerton, kaj malaperas.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Serĉas ilin per sia rigardo la vojoj de Tema, Esperas je ili la karavanoj el Ŝeba;
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 Sed ili hontas pro sia fido; Ili aliras, kaj ruĝiĝas de honto.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Nun vi neniiĝis; Vi ekvidis teruraĵon, kaj ektimis.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Ĉu mi diris: Donu al mi, El via havaĵo donacu pro mi,
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Savu min el la mano de premanto, Aŭ liberigu min el la mano de turmentantoj?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Instruu min, kaj mi eksilentos; Komprenigu al mi, per kio mi pekis.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Kial vi mallaŭdas pravajn vortojn? Kaj kion povas instrui la moralinstruanto el vi?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Ĉu vi intencas riproĉi pro vortoj? Sed paroloj de malesperanto iras al la vento.
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Eĉ orfon vi atakus, Kaj sub via amiko vi fosus.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Nun, ĉar vi komencis, rigardu min; Ĉu mi mensogos antaŭ via vizaĝo?
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Rigardu denove, vi ne trovos malpiaĵon; Ripetu, vi trovos mian pravecon en la afero.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Ĉu estas peko sur mia lango? Ĉu mia palato ne komprenas tion, kio estas malbona?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
