Job 29
1 Moreover, Job continued his parable, and said,
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Oh that I were as [in] months past, as [in] the days [when] God preserved me;
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 When his candle shined upon my head, [and when] by his light I walked [through] darkness;
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 As I was in the days of my youth, when the secret of God [was] upon my tabernacle;
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 When the Almighty [was] yet with me, [when] my children [were] about me;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 When I washed my steps with butter, and the rock poured me out rivers of oil;
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 When I went out to the gate through the city, [when] I prepared my seat in the street!
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 The young men saw me, and hid themselves: and the aged arose, [and] stood up.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 The princes refrained talking, and laid [their] hand on their mouth.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 The nobles held their peace, and their tongue cleaved to the roof of their mouth.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 When the ear heard [me], then it blessed me; and when the eye saw [me], it gave witness to me:
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Because I delivered the poor that cried, and the fatherless, and [him that had] none to help him.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 The blessing of him that was ready to perish came upon me: and I caused the widow's heart to sing for joy.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 I put on righteousness, and it clothed me: my judgment [was] as a robe and a diadem.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 I was eyes to the blind, and feet [was] I to the lame.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 I [was] a father to the poor: and the cause [which] I knew not I searched out.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 And I broke the jaws of the wicked, and plucked the spoil out of his teeth.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Then I said, I shall die in my nest, and I shall multiply [my] days as the sand.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 My root [was] spread out by the waters, and the dew lay all night upon my branch.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 My glory [was] fresh in me, and my bow was renewed in my hand.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 To me [men] gave ear, and waited, and kept silence at my counsel.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 After my words they spoke not again; and my speech dropped upon them.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 And they waited for me as for the rain; and they opened their mouth wide [as] for the latter rain.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 [If] I laughed on them, they believed [it] not; and the light of my countenance they cast not down.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 I chose out their way, and sat chief, and dwelt as a king in the army, as one [that] comforteth the mourners.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
