Acts 23
1 And Paul, earnestly beholding the council, said, Men, brethren, I have lived in all good conscience before God until this day.
Павло подивився уважно на Синедріон та сказав: «Брати, до цього дня я жив перед Богом із добрим сумлінням».
2 And the high priest Ananias commanded them that stood by him, to strike him on the mouth.
Тут первосвященник Ананія наказав тим, хто стояв біля нього, ударити його по вустах.
3 Then said Paul to him, God shall smite thee, [thou] whited wall: for sittest thou to judge me according to the law, and commandest me to be smitten contrary to the law?
Тоді Павло промовив до нього: ―Бог тебе вдарить, стіно побілена! Ти сидиш тут, аби судити мене за Законом, але сам, всупереч Закону, наказуєш мене вдарити!
4 And they that stood by, said, Revilest thou God's high priest?
Ті, що стояли біля нього, сказали: ―Ти ображаєш Божого первосвященника?
5 Then said Paul, I knew not, brethren, that he is the high priest: for it is written, Thou shalt not speak evil of the ruler of thy people.
Павло відповів: ―Брати, я не знав, що він первосвященник. Бо написано: «Керівника народу твого не злослов».
6 But when Paul perceived that the one part were Sadducees, and the other Pharisees, he cried out in the council, Men, brethren, I am a Pharisee, the son of a Pharisee: concerning the hope and resurrection of the dead I am called in question.
Знаючи, що одна частина з них – садукеї, а друга – фарисеї, Павло вигукнув у Синедріоні: ―Брати, я фарисей, син фарисея, і мене судять за надію у воскресіння з мертвих!
7 And when he had so said, there arose a dissension between the Pharisees and the Sadducees: and the multitude was divided.
Коли він це сказав, між фарисеями та садукеями виникла незгода, і натовп розділився;
8 For the Sadducees say that there is no resurrection, neither angel, nor spirit: but the Pharisees confess both.
бо садукеї кажуть, що немає воскресіння з мертвих, ні ангелів, ні духів. Фарисеї ж визнають усе це.
9 And there arose a great cry: and the scribes [that were] of the Pharisees' part arose, and contended, saying, We find no evil in this man: but if a spirit or an angel hath spoken to him, let us not fight against God.
Здійнявся великий крик, деякі книжники з фарисейської сторони піднялися й рішуче сказали: «Ми не знаходимо нічого поганого в цій людині! Може, і справді якийсь дух або ангел говорив до нього?»
10 And when there arose a great dissension, the chief captain, fearing lest Paul would have been pulled in pieces by them, commanded the soldiers to go down, and to take him by force from among them, and to bring [him] into the castle.
Колотнеча ставала дедалі більшою; і Трибун, боячись, щоб вони не розірвали Павла, наказав воїнам зійти, забрати його з-поміж них і відвести у фортецю.
11 And the night following the Lord stood by him, and said, Be of good cheer, Paul: for as thou hast testified concerning me in Jerusalem, so must thou bear testimony also at Rome.
Наступної ночі Господь став перед Павлом та промовив: «Будь сміливим! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так будеш свідчити і в Римі».
12 And when it was day, certain of the Jews banded together, and bound themselves under a curse, saying, that they would neither eat nor drink till they had killed Paul.
Коли настав день, деякі юдеї зібрались і заприсягнулися, що не їстимуть і не питимуть, поки не вб’ють Павла.
13 And they were more than forty who had made this conspiracy.
Тих, хто дав клятву, було більше сорока [людей].
14 And they came to the chief priests and elders, and said, We have bound ourselves under a great curse, that we will eat nothing until we have slain Paul.
Вони пішли до первосвященника та старійшин і сказали: «Ми зв’язали себе клятвою не їсти, поки не вб’ємо Павла.
15 Now therefore ye with the council signify to the chief captain, that he bring him down to you to-morrow, as though ye would inquire something more perfectly concerning him: and we, before he shall come near, are ready to kill him.
Тепер ви та Синедріон скажіть Трибуну привести його до вас, начебто ви бажаєте докладніше розглянути його справу. Ми ж будемо готові й, перш ніж він наблизиться, ми вб’ємо його».
16 And when the son of Paul's sister heard of their lying in wait, he went and entered into the castle, and told Paul.
Але про цю змову довідався син Павлової сестри. Він пішов до фортеці та повідомив Павлові.
17 Then Paul called one of the centurions to [him], and said, Bring this young man to the chief captain: for he hath a certain thing to tell him.
Тоді Павло покликав одного із сотників та сказав: «Відведи цього юнака до Трибуна, він має йому щось сказати».
18 So he took him, and brought [him] to the chief captain, and said, Paul the prisoner called me to [him], and prayed me to bring this young man to thee, who hath something to say to thee.
Той відвів його до Трибуна й сказав: ―В’язень Павло покликав мене й просив привести цього юнака до тебе. Він має щось тобі сказати.
19 Then the chief captain took him by the hand, and went [with him] aside privately, and asked [him], What is that thou hast to tell me?
Трибун узяв його за руку та, відвівши набік, спитав: ―Що ти маєш мені сказати?
20 And he said, The Jews have agreed to desire thee, that thou wouldst bring down Paul to-morrow into the council, as though they would inquire somewhat concerning him more perfectly.
[Юнак] сказав: ―Юдеї змовилися, що проситимуть тебе завтра привести Павла до Синедріону, нібито бажають більш докладно допитати його.
21 But do not thou yield to them: for there are of them who lie in wait for him more than forty men, who have bound themselves with an oath, that they will neither eat nor drink till they have killed him: and now they are ready, looking for a promise from thee.
Але ти не слухай їх, тому що більше сорока людей підстерігають його. Вони поклялися не їсти й не пити, поки не вб’ють його. І тепер вони готові й чекають від тебе розпорядження.
22 So the chief captain [then] let the young man depart, and charged [him], [See thou] tell no man that thou hast shown these things to me.
Трибун відпустив юнака, наказавши йому: ―Нікому не говори про те, що сказав мені.
23 And he called to [him] two centurions, saying, Make ready two hundred soldiers to go to Cesarea, and seventy horsemen, and spearmen two hundred, at the third hour of the night;
Потім покликав двох сотників і наказав їм: «Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців, щоб о третій годині ночі йти до Кесарії.
24 And provide [for them] beasts, that they may set Paul on, and bring [him] safe to Felix the governor.
Приведіть коней і для Павла, щоб він був у безпеці доставлений до намісника Фелікса».
25 And he wrote a letter after this manner:
Він написав листа такого змісту:
26 Claudius Lysias, to the most excellent governor Felix, [sendeth] greeting.
«Клавдій Лісій до поважного намісника Фелікса. Вітання!
27 This man was taken by the Jews, and would have been killed by them: then I came with a body of soldiers, and rescued him, having understood that he was a Roman.
Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися вбити. Але, довідавшись, що він римський громадянин, я прийшов разом із воїнами й визволив його.
28 And when I would have known the cause for which they accused him, I brought him forth into their council:
Бажаючи дізнатися причину його обвинувачення, привів його до їхнього Синедріону.
29 Whom I perceived to be accused of questions of their law, but to have nothing laid to his charge worthy of death, or of bonds.
Я виявив, що обвинувачення пов’язане з їхнім Законом, але немає нічого, що заслуговувало б на смерть або ланцюги.
30 And when it was told to me that the Jews laid wait for the man, I sent forthwith to thee, and gave commandment to his accusers also, to say before thee what [they had] against him. Farewell.
Коли мені повідомили про змову проти нього, я відразу надіслав його до тебе, наказавши й обвинувачам оскаржити його перед тобою. Будь здоровий!»
31 Then the soldiers, as it was commanded them, took Paul, and brought [him] by night to Antipatris.
Отже, воїни, згідно з наказом, взяли Павла й вночі привели в Антипатриду.
32 On the morrow they left the horsemen to go with him, and returned to the castle:
Наступного дня, залишивши вершників, щоб ішли з ним далі, воїни повернулися до фортеці.
33 Who, when they came to Cesarea, and delivered the epistle to the governor, presented Paul also before him.
Коли [вершники] прийшли до Кесарії, то, передавши листа наміснику, поставили Павла перед ним.
34 And when the governor had read [the letter], he asked of what province he was. And when he understood that [he was] of Cilicia,
[Намісник], прочитавши листа, спитав [Павла], з якої він провінції. Дізнавшись, що він із Килікії,
35 I will hear thee, said he, when thy accusers also have come. And he commanded him to be kept in Herod's judgment-hall.
сказав: «Я тебе послухаю, коли прийдуть ті, хто тебе обвинувачує». І наказав стерегти його в преторії Ірода.
