Job 31
1 A covenant, I solemnised for mine eyes, —How then could I gaze upon a virgin?
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 Or what would have been my portion of GOD from above? Or what inheritance of the Almighty from on high?
І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 Is there not calamity, for the perverse? and misfortune, for the workers of iniquity?
Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Would, he, not see my ways? and of all my steps, take account?
Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Verily I walked not in falsity, nor did my foot haste unto deceit: —
Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 Let him weigh me in balances of righteousness, —and let GOD take note of mine integrity!
то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 If my goings have swerved from the way, —and, after mine eyes, hath gone my heart, and, to my hands, hath adhered any stain,
Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 Let me sow but, another, eat. And let, what I have springing up, be uprooted!
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 If my heart hath been enticed unto a woman, or, by the door of my neighbour, I have lien in wait,
Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 Let my wife, grind to another, and, over her, let others bend!
то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 Surely that had been a shameful thing! and that an iniquity for the judges!
Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 Surely, a fire, had that been, which, unto destruction, would have consumed, and, of all mine increase, had it torn up the root.
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 If I refused the right of my servant, or my handmaid, when they contended with me,
Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 What then could I have done when GOD rose up? And, when he visited, what could I have answered him?
то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 Did not he who, in the womb, made me, make him? And is not he who formed us in the body one?
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 If I withheld—from pleasure—the poor, or, the eyes of the widow, I dimmed;
Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 Or, used to eat my morsel alone, so that the fatherless did not eat thereof;
Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 Surely, from my youth, he grew up to me, as to a father, and, from my birth, I acted as guide to her:
Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 If I saw one perishing for lack of clothing, or that the needy had no covering;
Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 If his loins did not bless me, or if, with the fleece of my lambs, he did not warm himself;
чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 If I shook—against the fatherless—my hand, when I saw, in the gate, his need of my help,
Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 Let, my shoulder, from the shoulder-blade, fall, and, my arm, from the upper bone, be broken;
хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 For, a dread unto me, was calamity from GOD, and, from his majesty, I could not escape.
Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 If I made gold my stay, and, to precious metal, said, My confidence!
Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
25 If I rejoiced because great was my substance, and, an abundance, my hand had discovered;
Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 If I looked at the sun, when it flashed forth light, or at the moon, majestically marching along;
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 And befooled secretly was my heart, so that my hand kissed my mouth,
то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 That too, had been a judicial iniquity, For I should have been false to GOD, above.
це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 If rejoiced in the misfortune of him that hated me, or exulted when calamity found him; —
Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 Neither did I suffer my palate to sin, by asking, with a curse, for his life:
Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 If the men of my household have not said, Oh for some of his flesh—we cannot get filled,
Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 Outside, the sojourner lodged not for the night, My doors—to the wayfarer, I threw open.
Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 If I covered, like Adam, my transgressions, by hiding in my bosom mine iniquity,
Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 Then let me be made to tremble at a great throng, yea let, the contempt of families, terrify me, so that, keeping silence, I shall not go out of the door!
Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 Oh that I had one to hear me, Lo! my crossmark, May, the Almighty, answer me! And would that, a book, mine opponent had written!
О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Oh! would I not, upon my shoulder, lift it, or bind it as a crown upon me;
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 The number of my footsteps, I would declare to him, Like a noble, would I draw near to him.
Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 If, against me, my ground used to cry out, and, together, my ridges did weep;
Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 If, the strength thereof, I used to eat, without payment, and, the soul of the holders thereof, I made groan;
якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 Instead of wheat, let there come forth bramble, and, instead of barley, a bad-smelling weed! Ended are the words of Job.
то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
