Job 19
1 Then responded Job, and said: —
А Йов відповів та й сказав:
2 How long will ye grieve my soul? or crush me with words?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 These ten times, have ye reviled me, Shameless ye wrong me.
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 And even if indeed I have erred, with myself lodgeth mine error.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 If indeed, against me, ye must needs magnify yourselves, and plead, against me, my reproach.
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Know, then, that, God, hath overthrown me, and, within his net, enclosed me.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Lo! I cry—out: Violence! but receive no answer, I cry aloud, but there is no vindication;
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 My way, hath he walled up, that I cannot pass, and, upon my paths, hath he made darkness rest;
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 My glory—from off me, hath he stripped, and hath removed the crown of my head;
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 He hath ruined me on every side, and I am gone, and he hath taken away—like a tree—my hope;
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 Yea he hath kindled against me his anger, and accounted me towards him like unto his adversaries;
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Together, enter his troops and have cast up, against me, their mound, and have encamped all around my tent;
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 My Brethren—from beside me, hath he moved far away, and, mine acquaintance, are wholly estranged from me;
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Failed me, have my near of kin, and, mine intimate acquaintances, have forgotten me;
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Ye guests of my house and my maidens, A stranger, have ye accounted me, An alien, have I become in their eyes;
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 To mine own servant, I called, and he would not answer, With mine own mouth, I kept entreating him;
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 My breath, is strange to my wife, and I am loathsome to the sons of my own mother;
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Even young children, despise me, I rise up, and they speak against me;
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 All the men of mine intimate circle abhor me, and, these whom I loved, have turned against me;
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 Unto my skin and unto my flesh, have my bones cleaved, and I have escaped with the akin of my teeth.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Pity me! pity me! ye, my friends, for, the hand of GOD, hath stricken me!
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Wherefore should ye persecute me as GOD? and, with my flesh, should not he satisfied?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 Oh, then, that my words, could be written, Oh that, in a record, they could be inscribed:
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 That, with a stylus of iron and [with] lead, for all time—in the rock, they could be graven!
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 But, I, know that, my redeemer, liveth, and, as the Last over [my] dust, will he arise;
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 And, though, after my skin is struck off, this [followeth], yet, apart from my flesh, shall I see GOD:
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 Whom, I myself, shall see, on my side, and, mine own eyes, [shall] have looked upon, and not those of a stranger. Exhausted are my deepest desires in my bosom!
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Surely ye should say—Why should we persecute him? seeing, the root of the matter, is found in me.
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Be ye afraid—on your part—of the face of the sword, because, wrath, [bringeth] the punishments of the sword, to the end ye may know the Almighty.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
