Lamentations 3
1 I am the man who hath seen affliction by the rod of his wrath.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Me hath he driven out, and led into darkness, but not into light.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Surely against me doth he turn again and again his hand all the day.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 He hath caused my flesh and my skin to wear out, he hath broken my bones.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 He hath built around me, and encompassed me with poison and hardship.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 In dark places hath he set me to dwell, like the dead of olden times.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 He hath placed a fence round about me, that I cannot get out; he hath made heavy my chain.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Also when I cry aloud and make entreaty, he shutteth out my prayer.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 He hath fenced up my ways with hewn stone, my paths hath he made crooked.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 A bear lying in wait is he to me, a lion in secret places.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 On my ways hath he placed thorns, and torn me in pieces: he hath made me desolate.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 He hath bent his bow, and placed me as a mark for the arrow.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 He hath caused to enter into my reins the children of his quiver.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 I am become a laughing-stock to all my people, their [jeering] song all the day.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 He hath sated me with bitter things, he hath made me drunken with wormwood.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 He hath also broken my teeth with gravel-stones, he hath covered me with ashes.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 And my soul hath given up all thoughts of peace: I forget happiness.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 And I said, Lost is my strength, my expectation also from the Lord.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Remembering my affliction and [the cause of] my complaint, wormwood and poison.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Remembering [this] continually my soul is bowed down deeply within me.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 [Yet] this answer will I give to my heart: therefore will I wait [in confidence].
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 It is through the Lord's kindness that we are not consumed, because his mercies have no end;
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 They are new every morning: great is thy faithfulness.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 The Lord is my portion, saith my soul, therefore will I wait for him.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 The Lord is good unto those that hope in him, to the soul that seeketh him.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 It is good that one should wait and this in silence for the salvation of the Lord.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 It is good for a man that he bear the yoke in his youth;
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 That he sit in solitude and be silent; because He hath laid it upon him;
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 That he put his mouth in the dust; perhaps there still is hope;
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 That he offer his cheek to him that smiteth him; that he be satisfied with reproach.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 For the Lord will not cast off for ever;
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 But though he have caused grief, yet will he have mercy according to the abundance of his kindnesses.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 For he doth not afflict of his own will, and aggrieve the children of men.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 To crush under his feet all the prisoners of the earth,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 To pervert the justice [due to man] before the face of the Most High.
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 To subvert a man in his contest—should the Lord not see this?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Who is he that saith aught, and it cometh to pass, when the Lord hath not ordained it?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Do not out of the mouth of the Most High come both the evil things and the good?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Wherefore should a living man complain? let every man complain because of his sins.
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Let us search through and investigate our ways, and let us return to the Lord.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Let us lift up our heart with our hands unto God in the heavens.
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 We have indeed transgressed and rebelled: thou hast truly not pardoned.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Thou hast covered [us] with thy anger, and made pursuit after us: thou hast slain, thou hast not pitied.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Thou hast covered thyself with a cloud, that no prayer should pass through.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 As something loathsome and rejected hast thou rendered us in the midst of the people.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Wide have all our enemies opened against us their mouth.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Terror and a snare are come upon us, [with] desolation and breaches.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 With streams of water runneth my eye down, because of the breach of the daughter of my people.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 My eye trickleth down, and resteth not, without any intermission,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 Till the Lord look down, and behold from heaven.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 My eye affecteth my soul because of all the daughters of my city.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Those who are my enemies, without a cause, have chased me about like a bird.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 They have shut up in the dungeon my life, and have cast stones upon me.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Waters streamed over my head: I said, I am cut off.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 I called on thy name, O Lord, out of the dungeon of the lowest depth.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Thou didst hear my voice: hide not thy ear to give me enlargement at my cry.
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Thou wast ever near on the day that I called on thee: thou saidst, Fear not.
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Thou didst plead, O Lord, the causes of my soul: thou didst [before this] redeem my life.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Thou hast [now] seen, O Lord, the wrong I suffer: judge thou my cause.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Thou hast seen all their vengeance, all their plans against me.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Thou hast heard their reviling, O Lord, all their plans against me,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 The speeches of these that rise up against me, and their device against me all the day.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Oh look upon their sitting down, and their rising up: I am their [jeering] song.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Render unto them a recompense, O Lord, according to the work of their hands.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Give them confusion of heart, thy curse he upon them.
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Pursue them in anger and destroy from under the heavens of the Lord.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
