Job 10
1 My soul is disgusted with my life; I will give free vent to my complaint over myself; I will speak in the bitterness of my soul.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 I will say unto God, Do not condemn me; let me know for what cause thou contendest against me.
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Is it well for thee that thou shouldst oppress, that thou shouldst reject the labor of thy hands, and shed light upon the counsel of the wicked?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Hast thou eyes of flesh? or wilt thou see as a mortal seeth?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Are thy days as the days of a mortal, or are thy years as the days of a man,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 That thou inquirest after my iniquity, and searchest after my sin?
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 Still it is within thy knowledge that I am not wicked, and there is none that can deliver me out of thy hand.
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Thy hands have carefully fashioned me and made me; every thing is in harmony all round about; and yet thou dost destroy me!
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Remember, I beseech thee, that as though I were clay hast thou made me; and wilt thou cause me to return again unto the dust?
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Behold, like milk didst thou pour me out, and like cheese didst thou curdle me.
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 With skin and flesh didst thou clothe me, and with bones and sinews didst thou cover me.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Life and kindness didst thou grant me, and thy providence watched over my spirit.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 And yet these things hadst thou treasured up in thy heart: I know that this was [resolved] within thee.
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 If I have sinned, then dost thou watch me, and from my iniquity thou wilt not declare me guiltless.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 If I be wicked, woe unto me: and if I be righteous, I can still not lift up my head; I am sated with disgrace, and ever seeing my affliction;
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 And it constantly increaseth; like a fierce lion dost thou hunt for me; and again thou showest thyself continually wonderful on me;
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Thou ever renewest thy witnesses against me, and causest thy indignation to grow strong against me; changes and multitudes [of sufferings] are around me.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Wherefore then didst thou bring me forth out of the womb? Oh that I had perished, and that no eye had seen me!
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 That I were as though I had not been, —had been borne from the womb to the grave.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Lo! my days are but few: cease, then, withdraw from me [thy hand], that I may recover my cheerfulness a little.
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 Before I go, and return not, to the land of darkness and the shadow of death,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 A land of utter gloom, as of the darkness of the shadow of death, without any order, and the light of which is like utter gloom.
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
