Job 16
1 Job replied,
А Йов відповів та й сказав:
2 “I've heard all this before. You are comforters who just cause trouble!
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Will your windy speeches never cease? What's bothering you that you have to answer me?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I could talk like you do if you were in my place, stringing words together to criticize you, ridiculing you with a toss of my head.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 I could build you up by my mouth speaking words; the movement of my lips would ease your pain.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 For me, if I speak it doesn't ease my pain, and if I don't speak the pain is still there.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 God, you have worn me out. You have destroyed my whole family.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 You have made me shrivel up, which is a witness against me; my thin body testifies against me.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 He has torn me apart in his anger; in his hostility he has gnashed his teeth at me; my enemy pierces me with his fierce look.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 People stare at me with their mouths wide open, they slap me on my cheeks to mock me, they crowd around me to attack me.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God has handed me over to evil people; he has thrown me into their hands.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I was living in peace and he smashed me to pieces. He grabbed me by the neck and dashed me to pieces. He set me up as his target.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 His archers surround me. His arrows pierce my kidneys without mercy. He pours out my gall on the ground.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Like a wall he breaks me down, breach upon breach, rushing at me like a warrior.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sown sackcloth to cover my skin; my strength lies broken in the dust.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is red from crying and dark shadows surround my eyes,
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 although I have done nothing wrong and my prayer is pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Earth, do not cover up my blood. May my cry find no place to hide.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Look, right now my witness is in heaven; the one who speaks for me is on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends scorn me, but my eyes pour out tears to God.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 I want my witness to speak for me with God as someone does for their friend.
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 For in a few short years I shall go down that road from which I shall not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
