Job 16
1 But Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 I have heard many such things: poor comforters are ye all.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 What! is there any reason in vain words? or what will hinder thee from answering?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I also will speak as ye [do]: if indeed your soul were in my [soul's] stead, then would I insult you with words, and I would shake my head at you.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 And would there were strength in my mouth, and I would not spare the movement of my lips.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 For if I should speak, I shall not feel the pain of my wound: and if I should be silent, how shall I be wounded the less?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 But now he has made me weary, and a worn-out fool; and thou hast laid hold of me.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 My falsehood has become a testimony, and has risen up against me: it has confronted me to my face.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 In his anger he has cast me down; he has gnashed his teeth upon me: the weapons of his robbers have fallen upon me.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 He has attacked me with the keen glances of his eyes; with his sharp [spear] he has smitten me [down] upon my knees; and they have run upon me with one accord.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 For the Lord has delivered me into the hands of unrighteous men, and thrown me upon the ungodly.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 When I was at peace he distracted me: he took me by the hair of the head, and plucked it out: he set me up as a mark.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 They surrounded me with spears, aiming at my reins: without sparing [me] they poured out my gall upon the ground.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 They overthrew me with fall upon fall: they ran upon me in [their] might.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 They sewed sackcloth upon my skin, and my strength has been spent on the ground.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My belly has been parched with wailing, and darkness is on my eyelids.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Yet there was no injustice in my hands, and my prayer is pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Earth, cover not over the blood of my flesh, and let my cry have no place.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 And now, behold, my witness is in heaven, and my advocate is on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Let my supplication come to the Lord, and let mine eye weep before him.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Oh that a man might plead before the Lord, even [as] the son of man with his neighbor!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 But my years are numbered and [their end] come, and I shall go by the way by which I shall not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
