Job 9
1 Så tog Job til Orde og svarede:
А Йов відповів та й сказав:
2 "Jeg ved forvist, at således er det, hvad Ret har en dødelig over for Gud?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Vilde Gud gå i Rette med ham, kan han ikke svare på et af tusind!
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Viis af Hjerte og vældig i Kraft hvo trodsede ham og slap vel derfra?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Han flytter Bjerge så let som intet, vælter dem om i sin Vrede,
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 ryster Jorden ud af dens Fuger, så dens Grundstøtter bæver;
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 han taler til solen, så skinner den ikke, for Stjernerne sætter han Segl,
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 han udspænder Himlen ene, skrider hen over Havets Kamme,
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 han skabte Bjørnen, Orion, Syvstjernen og Sydens Kamre,
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 han øver ufattelig Vælde og Undere uden Tal!
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Går han forbi mig, ser jeg ham ikke, farer han hen, jeg mærker ham ikke;
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 røver han, hvem mon der hindrer ham i det? Hvo siger til ham: "Hvad gør du?"
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Gud lægger ikke Bånd på sin Vrede, Rahabs Hjælpere bøjed sig under ham;
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 hvor kan jeg da give ham Svar og rettelig føje min Tale for ham!
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Har jeg end Ret, jeg kan dog ej svare, må bede min Dommer om Nåde!
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Nævned jeg ham, han svared mig ikke, han hørte, tror jeg, ikke min Røst,
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 han, som river mig bort i Stormen, giver mig - Sår på Sår uden Grund,
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 ikke lader mig drage Ånde, men lader mig mættes med beskeing.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Gælder det Kæmpekraft, melder han sig! Gælder det Ret, hvo stævner ham da!
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Har jeg end Ret, må min Mund dog fælde mig, er jeg end skyldfri, han gør mig dog vrang!
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Skyldfri er jeg, ser bort fra min Sjæl og agter mit Liv for intet!
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Lige meget; jeg påstår derfor: Skyldfri og skyldig gør han til intet!
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Når Svøben kommer med Død i et Nu, så spotter han skyldfries Hjertekval;
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 Jorden gav han i gudløses Hånd, hylder dens Dommeres Øjne til, hvem ellers, om ikke han?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 Raskere end Løberen fløj mine Dage, de svandt og så ikke Lykke,
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 gled hen som Både af Si, som en Ørn, der slår ned på Bytte.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Dersom jeg siger: "Mit Suk vil jeg glemme, glatte mit Ansigt og være glad,"
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 må jeg dog grue for al min Smerte, jeg ved, du kender mig ikke fri.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Jeg skal nu engang være skyldig, hvorfor da slide til ingen Nytte?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Toed jeg mig i Sne og tvætted i Lud mine Hænder,
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 du dypped mig dog i Pølen, så Klæderne væmmedes ved mig.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 Thi du er ikke en Mand som jeg, så jeg kunde svare, så vi kunde gå for Retten sammen;
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 vi savner en Voldgiftsmand til at lægge sin Hånd på os begge!
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Fried han mig for sin Stok, og skræmmed hans Rædsler mig ikke,
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 da talte jeg uden at frygte ham, thi min Dom om mig selv er en anden!
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
