Salme 78
1 En Maskil af Asaf. Lyt, mit Folk, til min Lære, bøj eders Øre til Ord fra min Mund;
Пісня навча́льна Асафова.
2 jeg vil aabne min Mund med Billedtale, fremsætte Gaader fra fordums Tid,
нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
3 hvad vi har hørt og ved, hvad vore Fædre har sagt os;
Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
4 vi dølger det ikke for deres Børn, men melder en kommende Slægt om HERRENS Ære og Vælde og Underne, som han har gjort.
того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
5 Han satte et Vidnesbyrd i Jakob, i Israel gav han en Lov, idet han bød vore Fædre at lade deres Børn det vide,
Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
6 at en senere Slægt kunde vide det, og Børn, som fødtes siden, staa frem og fortælle deres Børn derom,
щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
7 saa de slaar deres Lid til Gud og ikke glemmer Guds Gerninger, men overholder hans Bud,
І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
8 ej slægter Fædrene paa, en vanartet, stridig Slægt, hvis Hjerte ikke var fast, hvis Aand var utro mod Gud
І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
9 — Efraims Børn var rustede Bueskytter, men svigted paa Stridens Dag —
Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
10 Gudspagten holdt de ikke, de nægtede at følge hans Lov;
вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
11 hans Gerninger gik dem ad Glemme, de Undere, han lod dem skue.
і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
12 Han gjorde Undere for deres Fædre i Ægypten paa Zoans Mark;
Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
13 han kløved Havet og førte dem over, lod Vandet staa som en Vold;
Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
14 han ledede dem ved Skyen om Dagen, Natten igennem ved Ildens Skær;
і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
15 han kløvede Klipper i Ørkenen, lod dem rigeligt drikke som af Strømme,
на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
16 han lod Bække rinde af Klippen og Vand strømme ned som Floder.
Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
17 Men de blev ved at synde imod ham og vække den Højestes Vrede i Ørkenen;
Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
18 de fristede Gud i Hjertet og krævede Mad til at stille Sulten,
і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
19 de talte mod Gud og sagde: »Kan Gud dække Bord i en Ørken?
І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
20 Se, Klippen slog han, saa Vand flød frem, og Bække vælded ud; mon han ogsaa kan give Brød og skaffe Kød til sit Folk?«
Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
21 Det hørte HERREN, blev vred, der tændtes en Ild mod Jakob, ja Vrede kom op mod Israel,
Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22 fordi de ikke troede Gud eller stolede paa hans Frelse.
бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
23 Da bød han Skyerne oventil, lod Himlens Døre aabne
А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24 og Manna regne paa dem til Føde, han gav dem Himmelkorn;
і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
25 Mennesker spiste Englebrød, han sendte dem Mad at mætte sig med.
Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
26 Han rejste Østenvinden paa Himlen, førte Søndenvinden frem ved sin Kraft;
Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
27 Kød lod han regne paa dem som Støv og vingede Fugle som Havets Sand,
і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
28 lod dem falde midt i sin Lejr, rundt omkring sine Boliger;
і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
29 Og de spiste sig overmætte, hvad de ønsked, lod han dem faa.
І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
30 Men før deres Attraa var stillet, mens Maden var i deres Mund,
Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
31 rejste Guds Vrede sig mod dem; han vog deres kraftige Mænd, fældede Israels Ynglinge.
а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
32 Og dog blev de ved at synde og troede ej paa hans Undere.
Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
33 Da lod han deres Dage svinde i Tomhed og endte brat deres Aar.
— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
34 Naar han vog dem, søgte de ham, vendte om og spurgte om Gud,
Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
35 kom i Hu, at Gud var deres Klippe, Gud den Allerhøjeste deres Genløser.
і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
36 De hyklede for ham med Munden, løj for ham med deres Tunge;
І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
37 deres Hjerter holdt ikke fast ved ham, hans Pagt var de ikke tro.
бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
38 Og dog er han barmhjertig, han tilgiver Misgerning, lægger ej øde, hans Vrede lagde sig Gang paa Gang, han lod ikke sin Harme fuldt bryde frem;
Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
39 han kom i Hu, de var Kød, et Pust, der svinder og ej vender tilbage.
і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
40 Hvor tit stod de ham ikke imod i Ørkenen og voldte ham Sorg i det øde Land!
Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
41 De fristede atter Gud, de krænkede Israels Hellige;
І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
42 hans Haand kom de ikke i Hu, den Dag han friede dem fra Fjenden,
вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
43 da han gjorde sine Tegn i Ægypten, sine Undere paa Zoans Mark,
як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44 forvandled deres Floder til Blod, saa de ej kunde drikke af Strømmene,
і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
45 sendte Myg imod dem, som aad dem, og Frøer, som lagde dem øde,
Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
46 gav Æderen, hvad de avlede, Græshoppen al deres Høst,
А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
47 slog deres Vinstokke ned med Hagl, deres Morbærtræer med Frost,
Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
48 prisgav Kvæget for Hagl og deres Hjorde for Lyn.
І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
49 Han sendte sin Vredesglød mod dem, Harme, Vrede og Trængsel, en Sendefærd af Ulykkesengle;
Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
50 frit Løb gav han sin Vrede, skaaned dem ikke for Døden, gav deres Liv til Pris for Pest;
Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
51 alt førstefødt i Ægypten slog han, Mandskraftens Førstegrøde i Kamiternes Telte,
І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
52 lod sit Folk bryde op som en Hjord, leded dem som Kvæg i Ørkenen,
І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
53 leded dem trygt, uden Frygt, mens Havet lukked sig over deres Fjender;
І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
54 han bragte dem til sit hellige Land, de Bjerge, hans højre vandt,
І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
55 drev Folkeslag bort foran dem, udskiftede ved Lod deres Land og lod Israels Stammer bo i deres Telte.
І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
56 Dog fristed og trodsede de Gud den Allerhøjeste og overholdt ikke hans Vidnesbyrd;
Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
57 de faldt fra, var troløse som deres Fædre, svigtede som en slappet Bue,
і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
58 de krænked ham med deres Offerhøje, ægged ham med deres Gudebilleder.
І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
59 Det hørte Gud og blev vred, følte højlig Lede ved Israel;
Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
60 han opgav sin Bolig i Silo, det Telt, hvor han boede blandt Mennesker;
і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61 han gav sin Stolthed i Fangenskab, sin Herlighed i Fjendehaand,
і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
62 prisgav sit Folk for Sværdet, blev vred paa sin Arvelod;
І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
63 Ild fortæred dets unge Mænd, dets Jomfruer fik ej Bryllupssange,
його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
64 dets Præster faldt for Sværdet, dets Enker holdt ikke Klagefest.
його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
65 Da vaagned Herren som en, der har sovet, som en Helt, der er døvet af Vin;
Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
66 han slog sine Fjender paa Ryggen, gjorde dem evigt til Skamme.
і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
67 Men han fik Lede ved Josefs Telt, Efraims Stamme udvalgte han ikke;
Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
68 han udvalgte Judas Stamme, Zions Bjerg, som han elsker;
а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
69 han bygged sit Tempel himmelhøjt, grundfæsted det evigt som Jorden.
І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
70 Han udvalgte David, sin Tjener, og tog ham fra Faarenes Folde,
І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
71 hentede ham fra de diende Dyr til at vogte Jakob, hans Folk, Israel, hans Arvelod;
від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
72 han vogtede dem med oprigtigt Hjerte, ledede dem med kyndig Haand.
і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!
