Ordsprogene 7
1 Min Søn! bevar mine Ord, og gem mine Bud hos dig.
Сину мій, бережи ти слова́ мої, мої ж заповіді заховай при собі,
2 Hold mine Bud, saa skal du leve, og min Lov som din Øjesten.
бережи мої заповіді — та й живи, а наука моя — немов в о́чах твоїх та зіни́ця,
3 Bind dem om dine Fingre, skriv dem paa dit Hjertes Tavle!
прив'яжи їх на па́льцях своїх, напиши на табли́ці тій серця свого!
4 Sig til Visdommen: Du er min Søster, og Forstanden kalde du din Kynding;
На мудрість скажи: „Ти сестра моя!“а розум назви: „ Мій дові́рений!“
5 for at den maa bevare dig fra en fremmed Kvinde, fra en ubekendt, som gør sine Ord glatte.
щоб тебе стерегти́ від блудни́ці, від чужи́нки, що мовить м'яке́нькі слова́.
6 Thi jeg saa ud af mit Hus's Vindu, igennem mit Gitter;
Бо я визира́в був в вікно свого дому, через ґрати мого вікна́,
7 og jeg saa iblandt de uerfarne, jeg blev var iblandt Sønnerne et ungt Menneske, som fattedes Forstand,
і приглядавсь до неві́ж, розглядався між мо́лоддю. І юна́к ось, позба́влений розуму,
8 og han gik forbi paa Gaden ved hendes Hjørne og skred frem ad Vejen til hendes Hus,
прохо́див по ринку при розі його, і ступив по дорозі до дому її,
9 i Tusmørket om Aftenen efter Dagen, midt i Natten og Mørket.
коли вітере́ць повівав був увечорі дня, у те́мряві ночі та мо́року.
10 Og se, en Kvinde mødte ham i Horesmykke og underfundig i Hjertet,
Аж ось жінка в убра́нні блудни́ці назу́стріч йому́, із серцем підсту́пним,
11 støjende og ustyrlig, hendes Fødder kunne ikke blive i hendes Hus.
галасли́ва та непогамо́вана, її но́ги у домі своїм не бувають:
12 Stundom er hun ude, stundom paa Gaderne og lurer ved alle Hjørner.
раз на вулиці, раз на майда́нах, і при кожному ро́зі чату́є вона.
13 Og hun tog fat paa ham og kyssede ham, hun gjorde sit Ansigt frækt og sagde til ham:
І вхопи́ла вона його міцно та й поцілувала його, безсоро́мним зробила обличчя своє та й сказала йому:
14 Der paalaa mig Takoffer, i Dag har jeg betalt mine Løfter;
„У мене тепер мирні жертви, — ви́повнила я сьогодні обі́ти свої!
15 derfor er jeg gaaet ud at møde dig, at søge dit Ansigt, og jeg har fundet dig.
Тому́ то я вийшла назу́стріч тобі, пошукати обличчя твого́, — і знайшла я тебе!
16 Jeg har redet mit Leje med Tæpper, med stribet Tøj af Garn fra Ægypten;
Килима́ми я ви́стелила своє ло́же, — ткани́нами різних кольо́рів з єгипетського полотна́,
17 jeg har overstænket min Seng med Myrra. Aloe og Kanel;
посте́лю свою я поси́пала ми́ррою, ало́єм та цинамо́ном.
18 kom, lader os beruse os i Kærlighed indtil Morgenen, lader os forlyste os i Elskov;
Ходи ж, аж до ра́нку впива́тися будем коха́нням, любов'ю наті́шимось ми!
19 thi Manden er ikke hjemme, han er faren lang Vej bort;
Бо вдома нема чоловіка, — пішов у далеку дорогу:
20 han tog Pengeknuden med sig, han kommer hjem til Fuldmaanedagen.
вузлик срібла́ він узяв в свою руку, — хіба́ на день по́вні пове́рне до дому свого“.
21 Hun bøjede ham med sin megen Overtalelse, tilskyndte ham med sine smigrende Læber.
Прихили́ла його велемо́вством своїм, обле́сливістю своїх губ його зва́била, —
22 Hvo der hastelig gaar efter hende, kommer som Oksen til Slagterbænken og som i Fodlænken, der er til Daarens Tugtelse,
він ра́птом за нею пішов, немов віл, до зарі́зу прова́джений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу́ до ув'я́знення,
23 indtil en Pil sønderskærer hans Lever; ligesom Fuglen skynder sig til Snaren og ved ikke, at det gælder dens Liv.
як той птах, поспішає до сі́тки, і не знає, що це на життя його па́стка ...
24 Saa hører mig nu, I Børn! og agter paa min Munds Ord!
А тепер, мої діти, мене ви послу́хайте, і на слова́ моїх уст уважа́йте:
25 Lad dit Hjerte ikke vige af til hendes Veje, lad dig ikke forvildes paa hendes Stier;
Хай не збо́чує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежка́ми її,
26 thi mange ere de gennemborede, som hun har fældet, og mangfoldige alle de, hun har ihjelslaget.
бо вона багатьох уже тру́пами ки́нула, і числе́нні всі, нею заби́ті!
