Job 5
1 Raab, kære, om der er nogen, som svarer dig? og til hvem af de hellige vil du vende Ansigtet?
Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?
2 Thi Fortørnelse slaar en Daare ihjel, og Nidkærhed dræber den taabelige.
Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!
3 Jeg saa en Daare rodfæstet, og jeg forbandede hans Bolig hastelig.
Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.
4 Hans Børn vare langt fra Frelse og nedtraadtes i Porten, og der var ingen, som reddede dem.
Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!
5 Den hungrige opaad hans Høst og hentede den endog fra Tjørnehegnet, og Røverne opslugte hans Formue.
Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!
6 Thi Uretfærdighed skyder ikke frem af Støvet, og Møje vokser ikke op af Jorden;
Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —
7 men et Menneske bliver født til Møje, ligesom Gnister maa flyve højt op.
бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.
8 Dog jeg vilde søge hen til Gud, og til Gud vilde jeg rette min Tale;
А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —
9 til ham, som gør store Ting, hvilke man ikke kan ransage, underlige Ting, saa der er intet Tal paa dem;
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,
10 ham, som giver Regn paa Jorden og lader Vand komme paa Markerne;
бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,
11 for at sætte de ringe højt op, og at de sørgende ophøjes ved Frelse;
щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.
12 ham, som gør de træskes Anslag til intet, at deres Hænder ikke kunne udføre Sagen;
Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,
13 ham, som griber de vise i deres Træskhed, saa de underfundiges Raad hastelig omstødes;
Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —
14 om Dagen løbe de an i Mørket og føle sig for om Middagen, som var det Nat.
вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!
15 Og han frelser en fattig fra Sværd, fra deres Mund og fra den stærkes Haand,
І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,
16 saa der bliver Haab for den ringe, og Uretfærdighed maa lukke sin Mund.
і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!
17 Se, saligt er det Menneske, som Gud straffer; derfor foragte du ikke den Almægtiges Tugtelse!
Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:
18 Thi han gør Smerte og forbinder; han saargør, og hans Hænder læge.
Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!
19 I seks Angester skal han fri dig, og i syv skal intet ondt røre dig.
В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:
20 I Hunger skal han frelse dig fra Døden og i Krig fra Sværdets Vold.
Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.
21 Du skal finde Skjul for Tungens Svøbe og ikke frygte for Ødelæggelse, naar den kommer.
Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.
22 Du skal le ad Ødelæggelse og Hunger og ikke frygte for Jordens Dyr;
З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.
23 thi med Stenene paa Marken har du Pagt, og Markens Dyr skulle holde Fred med dig.
Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.
24 Og du skal forfare, at dit Telt har Fred, og du skal besøge din Bolig og intet savne.
І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.
25 Og du skal forfare, at din Sæd skal blive mangfoldig, og din Afkom som Græs paa Jorden.
І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!
26 Du skal komme til Graven i Alderdom, ligesom Neg optages i sin Tid.
І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!
27 Se dette, det have vi undersøgt, saa er det; hør det, og forstaa det vel!
Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“
